Чи є сенс в отриманні ІПК по "резидентським" питанням переселенців?

Доки Мінфін займатиметься потуранням, не коригуватиме роботу ДПС та ігноруватиме потреби суспільства та українців у наданні офіційного узагальнюючого якісного роз'яснення щодо податкових питань із потенціалом неоднозначного тлумачення?

На сьогодні чи не найнезрозумілішими серед найважливіших є питання визначення резидентства українських переселенців й питання їхніх податкових зобов’язань (включно з ризиками подвійного оподаткування, ризиками КІК правил, тощо). Де безліч питань залишаються без відповідей, щє й з множинним трактуванням.  Наприклад, всім відомий факт, що в Україні відсутня процедура для втрати статусу резидента.

Отже, не зрозуміло, що зазвичай робити, якщо вважаєш, що в тебе всі підстави не вважатись резидентом України? Чи слід взагалі щось робити і в яких обсягах? Як подвійного оподаткування уникати? Звісно, можна отримати експертний висновок. але який би не був кваліфікований адвокат - «його думку ні до чого не пришиєш» . Відчуття життя на пороховій бочці залишатиметься. 

Що ще можна зробити в такій ситуації? Правильно! Залишається можливість отримати ІПК. Але ж, хіба є в цьому сенс, якщо схоже, що в податківців свідома позиція перетворювати суть ІПК у передрук вибіркових положень ПКУ, ігноруючи суть того, для чого у всьому світі взагалі існують tax rulings.

Базовий принцип податкового законодавства України - презумпція правомірності рішень платника податку, якщо правові норми припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків. Але, нажаль, принцип правової визначеності в податковому законодавстві явно кульгає. 

ПКУ передбачає, що ІПК повинна мати індивідуальний характер, і в ній повинно бути роз’яснення практичного використання податкового законодавства з поставлених питань, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання.

Візьмемо для прикладу ІПК №1644/ІПК/99-00-24-03-03-06 від 30.06.2023. В ній платник податків, який тривало проживає в Німеччині питає:

• Який алгоритм дій потрібно виконати задля уникнення подвійного оподаткування доходу, отриманого в Німеччині, з якого сплачено податок у Німеччині?
• Чи потрібно доплачувати податки в Україні на дохід, отриманий від роботи найманим працівником в Німеччині, зважаючи що податки в Німеччині становитимуть 43 відс. доходу?
• Які саме податки та в якому розмірі сплачуються?
• Чи потрібно виконати ще якісь дії крім тих, що подати річну податкову декларацію з долученням документів, що підтверджують сплату податків в Федеративній Республіці Німеччина?

Як гадаєте, що відповіла податкова? Звісно процитувала ст.13, п. 163.1, п. 167.1, пп. 168.2.1, п. 170.11, ст. 179 та п.п. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ без жодного роз’яснення, як ці статті індивідуально до власної ситуації повинен на практиці застосувати український переселенець. Тобто, класичний загальний висновок – резидент України з іноземних доходів сплачує податок в Україні. Дяка,   що закцентували, що українсько-німецька конвенція про уникнення подвійного оподаткування не поширюється на ВЗ (це чи не єдина користь від цієї ІПК).

І такого плану «якості» ІПК надаються не тільки українцям. До іноземців підхід аналогічний. Заглянемо в ІПК №718/ІПК/99-00-24-03-03-09 от 28.03.2023. В ній громадянин Саудівської Аравії цікавиться:

• Чи має .… сплачувати податки в Україні із заробітної плати, отриманої в Королівстві Саудівської Аравії, зважаючи на той факт, що він має посвідку на постійне проживання в Україні?
• Чи повинен …. сплачувати податки в Україні із заробітної плати, отриманої в Королівстві Саудівської Аравії, за податкові звітні періоди, у період яких він перебував у шлюбі, зареєстрованому на території України (з … по …)?
• За умови, якщо …. постійно проживає в Україні з середини податкового року, чи повинен він сплатити податок в Україні із заробітної плати, отриманої в Королівстві Саудівської Аравії, за весь податковий рік?

Після загального переліку статей 14.1.213, 162.1.2, 163.2, 163.1.3, 168, 170.11 ПКУ і т.і., висновок податківців – «якщо фізичною особою – громадянином іноземної держави не дотримані перелічені положення п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, то з метою оподаткування фізична особа може вважатися нерезидентом України, а отже на доходи, отримані таким нерезидентом за межами території України, норми Кодексу не поширюються».

Дякувати,  дуже допомогли індивідуально визначитись, і роз’яснили - так чи дотримуються іноземцем критерії для визначення резидентом України чи ні, і чи сплачувати практично заявнику внаслідок такого статусу податок в Україні чи ні (для чого він і звертався за ІПК). Тобто з урахуванням поставлених заявником питань чіткості й ясності розуміння відповідей по ним після ознайомлення з ІПК не побільшало. Вони навіть не згадують про існування конвенції між Україною та Саудівською Аравією.

Судова практика, скасовуючи ІПК, як аргументацію, вже неодноразово наводила:

• «зі змісту індивідуальної консультації вбачається, що остання не містить обґрунтування застосування норм законодавства та висновку з питань практичного використання таких норм конкретному платнику податків у визначеному колі правовідносин, а зводиться лише до цитування окремих норм права, що не відповідає вимогам ст.52 ПКУ»
• «відповідач під час надання оскаржуваної податкової консультації виходив із розширеного тлумачення норм ПКУ, діяв усупереч одному з основних принципів податкового законодавства України, а отже, така податкова консультація підлягає скасуванню у судовому порядку».
• «платник податків має право на отримання роз’яснень на поставлені у зверненні запитання, а тому податкова консультація повинна містити чіткі відповіді на такі запитання, які не допускають двозначного трактування норми податкового законодавства. Надана податкова консультація не відповідає визначеним для неї законом критеріям і нею неможливо керуватися, оскільки немає будь-якої вказівки на спосіб дій, про роз’яснення яких просив платник податків, і не містить роз’яснень і відповідей на два останні запитання, поставлені позивачем».
• Підсумуємо  : схоже, поточний тренд в тому, що податківці свідомо видають ІПК фізичним особам «ні про що», аби спонукати тих чи взагалі «забивати» в подальшому на ці питання й зміритись з «відсутністю ясності» чи оскаржувати позицію податкових органів у суді (на що потрібні додаткові значні й грошові, й часові витрати). Тож, питання «Чи є практичний сенс в отриманні ІПК по «резидентським» питанням українських вимушених переселенців?» є, мабуть, риторичним .

Може слід подякувати  податківцям, що допомагають створювати більше роботи адвокатам та податковим консультантам. Проте що робити платникам податків при такому фіскальному підході, якщо Мінфін продовжує грати в мовчанку,   мабуть, знов вважаючи, що «немає суспільного запиту щодо такої проблематики»?