Податки для фізичних осіб в Україні: Що варто змінити після війни?

Минулого року, працюючи над циклом статей про історію податків, я дозволив собі дещо пофантазувати про те, якою має бути ідеальна податкова система для України.

На мою думку, нам потрібна справжня податкова революція, яка подарувала б суспільству такі принципові зміни:

• Транзакційні, а не «дискреційні» податки.
  Необхідна повна відмова від оподаткування «доходу» чи «прибутку» з перенесенням фокусу на оподаткування споживання.
• Податки без податкових інспекторів.
  Зникає дискреція — і зникає чиновник, який контролює, регулює, нараховує та карає. Держава заощаджує на зарплатні для цього чиновника та уникає корупційних ризиків.
• Вивільнення часу платників податків.
  Автоматизуємо оподаткування, робимо його «непомітним» для платника і забуваємо про стоси звітності та складне заповнення декларацій.
• Податок як сплата за державний сервіс.
  Платник податку одним кліком у смартфоні міг би заблокувати витрачання сплачених ним грошей на речі, які він вважає непотрібними (барабани для бомбосховищ, ремонт щойно відремонтованої будівлі суду або нова дорога для власників Буковеля).

На превеликий жаль, все це поки що залишається лише фантазіями. Навряд чи український парламент впровадить настільки радикальні кроки. Тож, імовірно, в країни є шанс лише на косметичні зміни, які не зазіхатимуть на наявну систему, а коригуватимуть певні елементи — базу, ставки чи податкові пільги. І не факт, що відкоригують у кращий бік.

Через це я пропоную обговорити поточну ситуацію з одним із найважливіших податків — ПДФО (податком на доходи фізичних осіб). Чи потрібно Україні змінювати правила його справляння і яких результатів можна буде досягти завдяки цим змінам?

А як воно за кордоном?

Забігаючи наперед — у світі не існує єдиних підходів до цього податку. Є держави, які принципово не справляють податок з доходів своїх резидентів — фізичних осіб. Зокрема, йдеться про Монако, Об'єднані Арабські Емірати, Кувейт, Катар, Бахрейн або ж зовсім екзотичні Бермуди чи Кайманові острови.

На іншому полюсі — високоподаткові юрисдикції, де іноді доводиться віддати державі понад 50% від заробленого. Справжнє «податкове пекло» — це Швеція, Німеччина, Данія, Австрія чи Нідерланди. Хоча в ролі «компенсації» платники податків у цих країнах отримують безліч соціальних «подарунків» від урядів.

Іноді на додаток до ПДФО держава збирає з особливо заможних громадян ще й так званий «податок солідарності», а в деяких країнах існує також спеціальний збір на оборону.

Україна перебуває в групі країн із «середнім» податковим навантаженням. Серед країн, податки в яких дещо більші або менші, ніж у нас, — майже всі наші країни-сусіди з Центральної Європи та пострадянського простору, але не лише вони. Наприклад, ПДФО за ставкою 10% справляється в Румунії, Північній Македонії, Болгарії, Боснії, Косово та Казахстані. 12% доведеться сплатити в Молдові. 15% — в Угорщині та Чорногорії. 20% — в Сербії, Грузії, Естонії чи Вірменії.

Авжеж, не варто забувати про те, що паралельно зі «звичайними» ставками податку часто-густо існують пільгові. Людина може сплатити високий податок на суму заробітної плати чи гонорару, але з отриманих протягом податкового року пасивних доходів, наприклад дивідендів чи процентів, у неї заберуть значно менше. Гарним прикладом є Іспанія, в якій податок на «звичайні» доходи становить від 19% до 47%, а на дивіденди чи проценти — лише від 19% до 28%.

У деяких країнах кожна доросла людина подає податкові декларації та платить податки самостійно. В інших — можна обрати сплату податку всією родиною, отримуючи пільги та знижки на кожну дитину. Також у кожній країні є свої правила щодо пільг та вирахувань — іноді вдається суттєво зменшити свої податки, зменшивши отриманий дохід на різноманітні витрати, навіть на вартість бензину, який витрачається для того, щоб доїхати до місця роботи.

Є держави, які оподатковують подарунки чи спадок за значними ставками, і держави, в яких на ці види доходу податків немає зовсім.

А ще важливо пам’ятати — попри те, що в сучасному світі формально існує табу на поняття «податкова конкуренція між країнами», на практиці ця конкуренція нікуди не зникла. Протягом останніх років багато країн впровадили різноманітні пільги для того, щоб стимулювати заможних іноземців переїхати саме до них.

Яскравий приклад — оподаткування «недоміцильованих» резидентів. Людина, яка недостатньо довго живе в своїй «новій» країні та не встигла здобути «доміциль» (тобто достатній рівень зв’язку з нею), звільняється від певних податків (зазвичай податків на пасивні доходи) на досить довгий строк. Завдяки таким правилам щороку приваблюють нових мешканців Кіпр, Великобританія та Португалія.

Інший спосіб запрошення заможних інвесторів — впровадження фіксованого податку. Іноземець, який переселився до Швейцарії, Італії або Польщі, матиме можливість сплачувати щорічно певну суму незалежно від того, якими насправді є його доходи за відповідний рік.

Але було б помилкою вважати, що боротьба точиться лише за мільйонерів. Наприклад, Кіпр запровадив спеціальну пільгу для високооплачуваних працівників-іноземців: якщо заробітна плата перевищує 55 тисяч євро на рік, половина цієї суми звільняється від ПДФО. А деякі інші країни (яскравий приклад — Хорватія) звільнили від податків так званих «цифрових кочівників» — іноземців, які приїхали до країни, але продовжують працювати на іноземного роботодавця. Саме цю категорію людей радо сприймають в будь-якій країні - молоді, освічені, з високим рівнем доходів та без кримінального минулого — і саме через це надають їм податкові канікули.

А як воно в Україні?

Оцінювати персональне оподаткування в Україні можна по-різному. З одного боку, начебто ставка українського ПДФО не є надмірною, а для дивідендних доходів існують пільгові ставки — 9% та 5%.

З іншого — вітчизняні правила персонального оподаткування є досить недосконалими та створюють суттєві проблеми для платників податку. Ось лише декілька прикладів:

1. Правила КІК (контрольованих іноземних компаній), які з 2022 року вимагають від українців, які мають бізнес за кордоном, звітувати про такий бізнес та його доходи. Варто зазначити, що в багатьох розвинутих країнах правил КІК для фізичних осіб взагалі немає.
2. «Дискримінація» іноземних доходів українців. Класичний приклад — звільнення від оподаткування спадку або подарунка від близьких родичів, яке «не працює», якщо спадок отримано від родича, який жив за кордоном — тоді доводиться платити 18% податку. Або ж оподаткування дивідендів — українець сплачує лише 5% на прибутки від свого українського бізнесу, але 9% — на дивіденди від іноземної компанії.
3. Неякісні правила оподаткування інвестиційного доходу. Дуже багато українців, які працюють на іноземні компанії та отримують від роботодавців спеціальну винагороду у вигляді опціонів на акції, потрапляють в Україні під подвійне оподаткування: спочатку ПДФО треба сплачувати на вартість безкоштовно отриманих акцій, а потім і на повну суму доходу від їх продажу, адже витрат на придбання акцій не було, тож немає можливості зменшити суму доходу до оподаткування.
4. Штучно створене подвійне оподаткування доходів у різних країнах. Наявні в Україні правила отримання податкового кредиту дуже часто не дозволяють звільнити від українського податку дохід, отриманий за кордоном, щодо якого іноземний податок вже був сплачений. Але ще гіршою є ситуація, коли українець, який отримує заробітну плату в Україні, перебуває за кордоном, і через це іноземна держава також отримує право стягувати податок з цього доходу. За таких обставин, коли міжнародний договір надає право оподаткування іншій країні, Україна начебто має повернути платникові суму раніше стягнутого з нього ПДФО, але податківці відмовляються це робити, посилаючись на те, що механізм повернення податку відсутній у законодавстві.

До того ж вітчизняні правила персонального оподаткування, які були впроваджені задовго до війни, абсолютно не враховують реалії сьогодення. Ситуація, коли мільйони українців можуть не повернутися з-за кордону, вимагає від уряду адекватної реакції, і варто використати всі можливі засоби для залучення нових людських ресурсів, включно з впровадженням податкових пільг (ось лише декілька ідей):

• Пільги для «недоміцильованих» резидентів (приклади: Кіпр, Великобританія, Португалія) — іноземці, які прибувають в Україну вперше та залишаються тут жити, мають звільнятися від податків за умови здійснення в Україні інвестицій у певному розмірі або ж створення нових робочих місць.
• Пільги для українців, які повертаються додому після проживання за кордоном (приклад: Польща) — можна дозволити українцям, які довго мешкали в інших країнах, але вирішили повернутися, зменшувати свої податки на певну суму протягом кількох років.
• Пільги для висококваліфікованих іноземців — найманих працівників (приклад: Кіпр) — можна зменшити ставку ПДФО для іноземців, які житимуть в Україні та отримуватимуть зарплату, що перевищує певний «поріг».
• Пільги для «цифрових кочівників» (приклад: Хорватія) — можна звільнити від податків чи встановити пільгову ставку податку для іноземців, які переїхали до України та виконують дистанційну роботу для іноземних роботодавців чи замовників, якщо їхня заробітна плата перевищує певний «поріг».

Всі ці кроки разом із виправленням найбільш кричущих недоліків поточної версії законодавства можуть дозволити Україні зробити вітчизняний режим персонального оподаткування дуже привабливим як для українських громадян, так і для потенційних висококваліфікованих і заможних мігрантів.

Опубліковано в НВ 31.08.2023